Сьогодні прийнято згадувати старі часи з ностальгією. Адже тоді дотримувалися традицій, а люди звертали велику увагу на родинні зв’язки та обряди. Це відносилося і до весілля. Незважаючи на чимало міфів і переказів, які стосуються знайомства, сватання, шлюбної ночі, весілля в українців – це один з найбільш приємних і чудових моментів, про який можна говорити вічно.
Початок весілля
Коли про весілля вже було домовлено, пройшов дівич-вечір і основні приготування, то розпочиналося безпосередньо святкування. Основні передсвяткові традиції відбувалися в суботу, а вже безпосередньо забава – в неділю. І обов’язково у ті періоди, коли не було посту. Адже основним на весіллі було вінчання. Всю інформацію про молодих записували у церковну книгу. В Україні практично до 1917 року офіційним вважався церковний шлюб.
На початку весілля наречений повинен був зібрати бояр (неодружених хлопців), родичів, заміжніх жінок (свах). Всі вони мали виконувати певні функції. Чим більше гостей – тим заможніша родина. Інколи до нареченої майбутній чоловік посилав музик. І лише після цього дівчина починала прибиратися до весілля. Але це було не у всіх регіонах. Батьки благословляли свою дитину за допомогою ікон. Інколи давали частування гостям. Тоді майбутня свекруха могла на спині сина проколоти дві голки, які були посвячені у церкві. Це забобони, які мали б берегти «від злого ока і всього нечистого». Нареченого кропили свяченою водою, обсипали зерном. Коли хлопець з батьками виходив з хати, то мав тримати матір за фартух. Після цього, жінка перед порогом дому розбивала глиняну миску, в якій було зерно, яким перед тим обсипали хлопця.
Формувалась процесія або весільний поїзд, який їхав до нареченої. Але потрапити до дівчини було не так просто. Вхід до брами охороняли хлопці – брамові. Їм потрібно було дати викуп – горілку і закуску, щоб молодого з гостями пропустили. Інколи гості нареченого хотіли взяти ворота «штурмом», але зазвичай домовлялися і доходили згоди. Перед порогом хати на майбутнього чоловіка чекали дівчата-дружки. Вони мали решето і теж очікували на викуп. Тут було простіше: дівчат можна було «підкупити» ласощами чи стрічками.
В хаті за стіл наречену вів рідний брат. Йому потрібно було дати гроші за сестру. Лише після цього дівчина в’язала своєму майбутньому чоловікові на руку хустину. Інколи могло відбутися невелике частування. Тоді наречених благословляли батьки майбутньої дружини. Після цього «діти» ставали на коліна на рушник. І лише потім виходили з хати і йшли на вінчання.
Вінчання відбувалося в церкві з дотриманням усіх традицій. Кажуть, що якщо священник дізнавався про те, що наречена «при надії», то не хотів вінчати молодих. Очевидно, в такому випадку йому потрібно було давати «могорич», адже народити без шлюбу теж було гріхом і соромом.
Святкування
Після того як молоді люди повінчалися, вони їхали до дому молодої. Там потрібно було обійти коровай три рази. Тоді молоді сідали на лаву, яку перед тим застеляли кожухом, що був вивернутий (вовна догори). Це символ багатства. Після того як гості пригостились, починались танці. В цьому випадку танцювали всі, адже це символ єдності родин. На святкуванні постійно багато співали. Тут були як обрядові, так і жартівливі, сороміцькі пісні. Адже було весело, створювалася нова сім’я. Особливо любили жартувати з бояр, свашок, дружок.
Ближче до вечора наречену «покривали». З неї знімали традиційний вінок і одягали хустку. Це означало, що дівчина вже стала заміжньою жінкою. Наречена тоді зі свого вінка роздавала по стрічці всім незаміжнім дівчатам. Стрічок мало бути багато, могло бути по десять і більше стрічок одного кольору. Адже не можна було нікого обділити. Такі стрічки роздавалися не лише дівчатам на виданні, а й зовсім маленьким дівчаткам. А весільний вінок зберігали до кінця життя, адже він вважався оберегом родини. Дуже часто його робили з білого воску. Були навіть спеціальні майстрині, які виготовляли такі прикраси. Якщо у дівчини був вельон (а це, скоріше всього, було у багатої родини), то його теж зберігали. А коли народжувалась дитина, то ним накривали малечу, коли та хворіла або вередувала. Якщо жінка віддавала свій весільний вінок, це означало, що вона «відлучала чоловіка».
Після цього боярин починав різати коровай. Його повинно було вистачити усім. Гості дарували молодим подарунки, говорили побажання. Весілля у хаті молодої тривало десь до 15-ї години.
А вже ввечері молоду дружину урочисто проводжали до свекрів. Тоді ж її посипали житом і пшеницею на багате життя. Надвір виносили весь посаг молодої і показово вибивали подушки і витрушували рядна, переставляли посуд, демонстрували рушники, одяг, виводили худобу і дрібну птицю. Робили спеціально так, щоб скриня не могла пролізти у хатні двері, а худоба не могла вийти з хліва.
У хаті свекрів наречена і наречений тричі кланяється батькам. Дружина називала батьків чоловіка татом і мамою. Після цього наречені йшли до комори. Там відбувався обряд шлюбної ночі. Якщо дівчина була незайманою, то міг піднятися червоний прапор, мати дівчини могла демонструвати скривавлену сорочку людям, танцювати з нею. В кожного регіону були свої традиції. Пізніше цей обряд не застосовувався, але все одно в тій чи іншій формі потрібно було якось підтвердити «чесність» молодої.
Завершення весілля
На наступний день гості приносили снідати молодятам. Водночас гості переодягалися в циган чи інших ряджених. Наприклад, могли вкрасти курку і зварити її чи робити якісь інші дивні речі. Так відбувалось приблизно до обіду. А потім весільний «коваль» підковував кожного гостя за що отримував гроші. Їх віддавали батькам на нову сорочку. Потім батьків катали на візках, в якому були колючі гілки.
Якщо батьки віддали заміж чи одружили найменшу дитину, то їм на голови одягали вінки. Таким чином, вшановували батьків. Але це відбувалося не надто довго, не до пізнього вечора. У понеділок було видовищно, яскраво, весело. Тут уже меншу роль приділяли молодим, більшу батькам.
У вівторок до молодих приходили найближчі родичі. Це називалося «мити ложки».
Через тиждень після весілля молода пара йшла в гості до тестя і тещі. Казали, що йдуть до тещі на вареники. Вона їх варила з сиром, м’ясом, капустою, подавала зі смаженою цибулею.
Що їли на українському весіллі?
Звісно, весілля в давні часи не було таким наповненим стравами як зараз. В основному їли рослинну їжу і готувалися до свята заздалегідь. Їжу потрібно було заготовити. Головною стравою був хліб і коровай. Хліб на свято робили із закваски з хмелю. Ніколи не пекли хліб і коровай ті, хто вбивав тварин, виловлював безпритульних тваринок і омивав покійників.
На весілля готували балабухи, пироги, вареники, гречаники, горохвяники, картопляники. Могли бути всі страви одразу, а могла бути і 1-2. До них подавали підливу з м’яса, грибів. Також на весільний стіл могли подавати і деруни, які присмачували смаженою цибулею або сметаною, ряжанкою.
Найголовнішою святковою стравою були вареники із сиром, які плавали у маслі і сметані. А нареченій бажали, щоб вона була повною як вареник. Тобто, щоб народжувала багато дітей.
На весіллі також подавали червоний борщ, який готували на м’ясі і салі, додавали сметану. Інколи на святковий стіл могли поставити грибну чи курячу юшку.
Також на весіллі були і голубці. Але не такі як ми знаємо. Адже рису не було. Тому голубці робили з пшоном, кукурудзяною, гречаною кашею. Капусту замінювали на виноградне чи бурякове листя. Тушкували давні голубці у сметані і квасі.
Також тушкували капусту, м’ясо з печінкою, готували галушки і млинці.
Звісно, на весіллі були і драглі або холодець, який подавали з хроном, що перетирався з червоним буряком. Ще були крученики (щось схоже на сучасні відбивні) чи товченики (прообраз сучасних котлет), ковбаса, кров’янка, сало, м’ясо, сальтисон. Чим багатша родина – тим більше м’яса і ковбас.
Овочі просто різали, використовували квашену капусту та мариновані гриби. Інколи могли подавати тушковані в сметані карасі.
Щодо солодкого, то подавали медівники, маківники, млинці із сиром, кисіль із вівсяного зерна.
Із алкогольних напоїв була присутня медовуха, варенуха, наливки, настойки. А з безалкогольних були різноманітний квас, березовий і кленовий сік, узвар.
На другий день весілля на сніданок подавали варені яйця.
Давні традиції на весіллі присутні і зараз, але вони видозмінені і осучаснені.
Більше цікавої інформації читайте в рубриці історія на нашому порталі.