Для сучасної людини хокей – це гра, в яку грають справжні чоловіки, і яка за своєю популярністю поступається хіба що футболу та баскетболу. І це тільки тому, що для цього потрібна льодова ковзанка, яка з незрозумілих причин є навіть не в кожному мегаполісі.
Датою народження хокею прийнято вважати 3 березня 1875 року, а його батьківщиною – м. Монреаль, Канада. Час та місце коли пройшло перше змагання з цього виду спорту. Хоча історики стверджують, що схожі ігри проводилися ще в Середні віки, на полі, на конях. Такий собі хокей на траві.
У будь-якому випадку, цей вид спорту має багату історію та постійно розвивався. Завдяки чому про нього можна навести дуже багато цікавих фактів. Деякі з яких можуть здатися не лише кумедними, а й дуже смішними. Але що казати? Давайте подивимося на них і переконаємося, чи це так?
- Перша шайба, була зроблена з… навозу.
Ви уявляєте? Ну а що робити, якщо альтернативи гуми тоді не було. Натомість використовувалися заморожені коров’ячі коржі, яких навряд чи вистачало на одну гру. Потім, один із геніїв придумав обертати цю шайбу в шкіру, що звичайно зробило її довговічнішою. Потім прогрес науки і техніки підказав робити шайби з дерева, квадратної форми, але зі зрозумілих причин вони не прижилися на льоду. І вже наприкінці ХІХ століття з’явилися ті шайби з гуми, які ми знаємо нині.
- Рефері.
Тема корів на цьому не закінчується. Адже на зорі появи хокею, рефері для подачі сигналів гравцям використовували коров’ячі дзвіночки. Однак у глядачів, більшість із яких були фермери, також були такі самі дзвінки. Через що гравці плуталися і на льоді виникала плутанина. Тому, 1878 року, на сцену, а точніше на лід вийшли свистки. Однак і тут все не виявилося так гладко. Будучи виготовленими із металу, на сильному морозі вони прилипали до губ рефері. Тому незабаром їх почали виготовляти із пластику. Гуманізм налице.
Хоча і без металевих свистків робота рефері в ті часи вважалася навіть більш травмонебезпечною, ніж той ризик покалічитися, якому піддавали себе гравці. Тільки уявіть, якщо сьогодні рефері викидає шайбу на лід, то раніше він клав її між двома ключками власноруч. Причому хокеїстів зовсім не хвилювало, прибрав він їх чи ні перед тим, як вони почали її розігрувати. І після численних травм сотень рефері, 1914 року було прийнято рішення змінити правила гри подачі спортивного снаряда.
- Не завжди, і не всі нагороди ставлять на поличку.
Наприклад, найчастіше чемпіонський кубок використовують як келих для шампанського, коли відзначають перемогу команди в чемпіонаті. Ця доля спіткала також і легендарний кубок Стенлі. Генерал-губернатора, який, в принципі, і започаткував цю традицію. Ну і звичайно тут просто не обійтися без демократії. А саме, після перемоги, кубок Стенлі переходить на добу від одного члена команди до іншого. І він може робити з ним усе, що забажає. Залишається тільки уявити, на що у них може вистачити фантазії! Хоча, з таким «посудом» з нікелю та срібла вагою 15,5 кг, мало що зробиш.
Хоча, на початку ХХ століття, після перемоги на чемпіонаті, команда Ottawa Senators примудрилася впустити кубок у стічні канави, де він і переночував. Через 60 років Кларк Гілліс вирішив, що кращого застосування, ніж як собача миска для корму для його улюбленого пса, цьому трофею не знайти. Одні «зірки» хокею примудрялися використовувати кубок як купіль для хрещення, упускали його під лід або навіть укладали спати свою дитину. Інші ж використовували його як посуд для чорної ікри відпочиваючи в сауні, коробку для попкорну в кінотеатрі, брали з собою в стриптиз-клуб і т.д.
Загалом, хокей, це справа цікава і захоплююча не лише під час матчу, коли у глядачів вирують емоції та рівень адреналіну стає неконтрольованим, а й за лаштунками цієї спортивної вистави. Тому, якщо ви ще не фанат хокею, спробуйте поглянути на цю гру по-новому, з іншого боку. Адже, як бачимо, ті пристрасті, які киплять навколо неї, здатні і у вас запалити іскру любові до хокею, і всього, що з ним пов’язане.