Хто така Марія Вілінська? Коротко про її дитинство та сімейне життя.
Марія Вілінська – для багатьох знана як Марко Вовчок. І від власних незнань, її часто називають чоловіком, бо псевдонім – Марко Вовчок наче чоловічий. Загадкова постать в українській літературі, засновниця дитячої літератури в Україні та жінка, що продовжила творчість Тараса Григоровича Шевченка. Марко Вовчок – народилася 10 грудня 1833 року в Орловській губернії. Мати дівчинки за походженням була росіянкою, а батько чи то росіянином, чи то білорусом. Через погане ставлення вітчима дівчинку відправили на виховання до родички, де вона теж не дуже й була потрібна. Навчалась майбутня письменниця в пансіоні в Харкові. В 16 років побралася з Опанасом Марковичем: “Не кохаючи, а лише прагнучи незалежности” – так вона писала в одному з листів до своєї подруги. Попри відсутність кохання в їхній сім’ї панувало взаєморозуміння і з часом в пари з’явилася спільна дитина. Народився син Богдан – якого назвали в честь знаменитого українського гетьмана Богдана Хмельницького.
Творчий шлях Марії Вілінської. Як московці вдалося завоювати шану української еліти?
Все почалося з того, що у 1857 році Марія відправила свої оповідання “Викуп” та “Отець Андрій” Пантелеймону Кулішеві. Той же прочитавши, був в захваті і вирішив поділитися цим з товаришем – Тарасом Шевченком. Отримавши схвальні відгуки від Кобзаря та Куліша, Марія того ж року видала 11 свої оповідань. У 1861 році її оповідання “Два сини” було надруковано в журналі “Основа” у Санкт-Петербурзі, співзасновником якого був закоханий у Марко Вовчок Пантелеймон Куліш. У Львові 1904 року вийшли друком її твори у трьох томах. А також власне завдяки своєму сину Марія почала писати казки для дітей. Писала вона під псевдонімом, бо власне були такі часи.
Що казали про Марко Вовчок відомі постаті? Чому жінки її так палко не любили, а чоловіки втрачали глузд?
Надзвичайна жінка в нашій історії Олена Пчілка назвали її “нахабною кацапкою”, адже вважала, що оповідання пише за неї її чоловік, а Марія видає їх за свої. Катерина Юнге, що була тогочасною свіцькою левицею казала про неї так: “Що є такого в цій жінці, що всі нею так захоплюються? Зовні – проста баба, противні білі очі з білими бровами та віями, пласке обличчя; в товаристві мовчить, ніяк її не розворушиш, відповідає тільки “так” і “ні”. А ось Пантелеймон був палко закоханий в письменницю, власне як і Пассен, Герцен та Тургенів. Відомий всім чоловік який не був в неї закоханий та не забивав собі цим голову був – Тарас Шевченко. Проте зв’язок між ними був просто космічний. Кобзар називав її донею, присвятив у липні 1858 року твір “Сон”, а також подарував своє останнє прижиттєве видання Кобзаря, і підписав так: “Моїй єдиній доні, Марусі Маркович, і рідній, і хрещений батько – Тарас Шевченко”. А також у 1858 році він присвятив їй текст під назвою “Марку Вовчку”, де назвав Марію “Кротким пророком”. Вона ж присвятила “Пороку національного відродження”, себто Шевченку свій твір “Інститутка”, оповідання про жорстокість панів та тяжку кріпацьку долю.
Отже, Марія Вілінська – надзвичайна жінка, що збагатила нашу літературу. Не дивлячись на її походження, максимально українізувалася, вивчила нашу мову та здобула повагу серед української еліти. Ця жінка є прикладом для багатьох українців – вона показує на власному досвіді, на якому високому рівні людина може опанувати мову. Вона продовжила творчість Тараса Шевченка і писала про надзвичайно болючі і актуальні на той час тему. Про кріпацтво та важку долю людей, що прагнуть волі. Ці твори були неабияк важливі в процесі національного відродження та знищення кріпацтва. Тому українцям є чим пишатися і варто завжди про це пам’ятати!