Про видатного хірурга Миколу Скліфосовського чули всі. Він став новатором у медицині, його ім’я носять лікарні та клініки, він асоціюється з хірургією та мистецтвом оперувати. Проте доля цього медика була досить складною. Адже, рятуючи життя солдат на війні та бідняків у найвіддаленіших селах, Скліфосовський не зміг врятувати ні своєї дружини, ні дітей.
Микола Скліфосовський: історія життя видатного медика
Український геній
Микола Скліфософський народився у Тираспольському повіті Херсонської губернії у 1836 році. Його родина була багатодітною і досить бідною. Він рано потрапив в притулок для сиріт, адже так батькам легше було прогодувати велику сім’ю. Закінчив Одеську гімназію, Московський медичний університет. У 27 років здобув ступінь доктора медицини. Стажувався у Європі.
Брав участь у війнах як військово-польовий хірург. Працював поряд з іншим геніальним медиком – Миколою Пироговим. Він очолив жахливу московську клініку, в яку просто боялися потрапляти пацієнти, і зробив її одним із найкращих медичних закладів імперії.
Скліфосовський міг зібрати пацієнта по кісточках, був новатором, адже першим в імперії запровадив використання антисептиків та асептиків. Це допомагало хворим не помирати від заражень та інфекцій. Саме він почав проводити операції під анестезією, а також запровадив з’їзди хірургів. Микола Васильович сприяв розвитку жіночої медичної освіти, працював в університетах та реорганізовував їх роботу.
Смерть за плечима
Скліфосовський був невтомним хірургом. Він міг оперувати годинами без перерви, а додому часто приходив у напівпритомному стані, адже за час операцій дихав різними ефірними оліями та іншими засобами, які використовувались у медицині.
З 1871 року Скліфосовський щоліта приїжджав на Полтавщину, у селище Дальні Яківці. Тут у нього був маєток, який належав його дружині Софії. Як тільки він приїздив сюди, то одягав вишиванку, солом’яного бриля і починав розмовляти українською. У Петербурзі його за це називали «хохляцкою душою».
Щодня лікар їздив на Ворсклу купатися і не зважав на погоду. Навіть у Петербурзі він купався цілий рік в ополонці.
Суворий на вигляд, педантичний, красивий і дещо вишколений лікар, насправді був дуже доброю людиною із чистим серцем. Він безкоштовно лікував бідних і хворих, тому до нього постійно приїздили селяни.
Приватне життя
А от в особистому житті не все складалося так гладко. Перша дружина хірурга – Єлизавета Георгіївна померла у 24 роки. Вона хворіла на тиф і навіть геніальний чоловік не зміг її врятувати. Микола Васильович так ніколи не зміг собі цього простити. Друга дружина Софія – була гувернанткою, добре вела господарство, але й тут не було того щастя, якого хотілось би.
Адже, маючи 7 дітей, Скліфосовський не зазнав справжнього батьківського щастя. Один син помер ще зовсім маленьким, інший дожив до 16 років і помер від туберкульозу нирок. Донька Софія мала серйозні проблеми зі здоров’ям і припускають, що вона втопилася у річці. Син Микола загинув у страшній російсько-японській війні. На жаль, ще один син 16-річний Володимир скоїв самогубство, адже не зміг переступити через себе і скоїти терористичний акт (він був членом підпільної групи).
Смерть Володимира дуже підкосила Миколу Васильовича. З 1900 року він уже не повертався до Петербурга, а жив на Полтавщині.
Добрий лікар був ще й благодійником та просвітителем. Він збудував у своєму рідному селі школу на 45 місць. Школа була присвячена померлому синові Борисові. Це була звичайна дерев’яна будівля, де хлопчики й дівчатка навчалися садівництву, городництву і грамоті.
Скліфосовський та його захоплення
Крім медицини, обожнював Скліфосовський і городництво. Він вирощував хміль. Мав чимале господарство. Саме лікар впроваджував виноградарство на півночі України. Він селекціонував виноград і широко вводив його у побут. Крім того, саме за вказівкою Скліфосовського по ярах і пагорбах почали висаджувати різноманітні дерева. За це цю місцину почали називати маленькою Швейцарією.
Лікаря і його родину обожнювали всі. Адже він безкоштовно лікував, приймав пологи, робив складні операції у звичайній Полтавській земській лікарні, давав ліки хворим, вів просвітницьку роботу. До дружини Софії Олександрівни селяни часто зверталися з проханням допомогти продуктами, а дочка Миколи Васильовича Тамара пригощала дітей солодощами.
Жахливий кінець
Микола Скліфософський помер 30 листопада 1904 року на хуторі Яківці. Причиною смерті став інсульт. Поховали його на церковній площі, поряд – могила сина Володимира. Місцем його поховання стала територія Полтавської битви.
Родина Скліфосовських жила у своєму маєтку. Час почав змінюватися. У Яківцях лишилась дружина Софія та дочка Тамара. У Софії Олександрівни був цукровий діабет, а тоді розвинувся некроз пальців ніг. Вона була практично нерухома. Дочка Тамара доглядала матір. Хоча родина могла виїхати за кордон під час революційних подій.
У 1919 році загін Бібіка увірвався до маєтку Скліфосовських. У Софії Олександрівни був наказ від Леніна про те, що їх не можна чіпати. Але оскаженілі революціонери побачили портрет Миколи Васильовича у військовій формі і лопатами порубали немічну Софію Олександрівну. Дочку Тамару зґвалтували та повісили вниз головою на дубі.
Три дні тіла жінок лежали біля маєтку, адже їх не дозволяли ховати революціонери. Про злочин проти родини Скліфосовського відомо через перекази очевидців і документальні дані, які зберігаються в архіві.
Врятуватися і дожити до глибокої старості змогла лише одна дитина Скліфосовського – дочка Ольга Миколаївна. Вона виїхала закордон разом зі своїм чоловіком-лікарем, учнем свого відомого батька.
Життя видатного хірурга було сповнене справжніх подвигів і відкриттів, але врятувати найдорожчих людей він так і не зміг…