Однією з найвизначніших архітектурних пам’яток міста Львова, що є гордістю львів’ян та вабить тисячі допитливих туристів, є графської династії Палац Потоцьких.
Ця велична будівля по праву вважається шедевром зодчества позаминулого століття і має дійсно дивовижне минуле, про яке варто знати кожному, хто цікавиться культурною спадщиною Східної Галичини.
Сторінки історії
Графи Потоцькі, які мали репутацію надзвичайно багатої, впливової та розгалуженої родовитої аристократії, отримали титул шляхтичів ще в ХІІ столітті. Представники відповідної династії мають пряме відношення до розвитку науки, мистецької та літературної творчості.
Наприклад, Ян Непомук Потоцький є автором відомого роману «Рукопис, знайдений у Сарагосі», а інший представник роду, Миколай Василій Потоцький, став знаним меценатом. За його ініціативи країна отримала унікальне зібрання скульптур Йоганна Георга Пінзеля – геніального зодчого епохи пізнього бароко.
Зводився палац Потоцьких в період з 1888 по 1890 рік. Першим його власником був Альфред ІІ Юзеф Потоцький – відомий австрійський політик та намісник цісаря в королівській Галичині.
Відомо, що палким захопленням цього можновладця була Франція. Саме тому він розпорядився побудувати резиденцію, яка б була ідентична палацу французького монарха Луї ХІV.
Прикро, що ще до завершення будівництва замовник проекту помер. Коли палац добудували, його власником став Роман Потоцький, син Альфреда Юзефа.
Ця династія шляхтичів панувала в палаці до 1939 року, допоки місто не було окуповане радянського владою. Ці сумні політичні події змусили можновладців терміново виїздити за кордон.
До своєї величної домівки повернутися вони так і не змогли.
Після втечі графів у приміщеннях палацу працювали науково-дослідницькі інститути. Пізніше, з 1975 по 2002 рік будівля була міським РАЦСом.
Потім палац Потоцьких був переданий національній галереї мистецтв. Зараз у ньому експонуються полотна європейських живописців часів Середньовіччя. Час від часу будівля також використовується як резиденція Президента Української держави.
Особливості будівництва й архітектурна специфіка
Одні мистецтвознавці визначають стиль даного об’єкту як пізній або зрілий історизм, інші називають цей напрямок «бароковим класицизмом».
Так чи інакше, в споруді гармонійно поєднується чітке планування з підкреслено розкішним оздобленням.
Проект палацу був розроблений французьким архітектором Луї Доверн’є, але на місці його спорудження здійснювалося без присутності закордонних фахівців. Відповідні роботи проводилися учасниками проектно-будівельної спілки, очолюваної Юліаном Цибульським та Людвігом Бальдвіном-Рамултою.
Декором ансамблю також займалася львівська компанія під керівництвом скульптора Леонарда Марконі та його учня, Петра Віталіса Герасимовича.
Оздоблювалася палацова споруда відомим майстром Яном Дашеком та його помічниками, як взяли на себе роботи слюсарні, ковку та литво.
Спільними зусиллями цих будівельників палац Потоцький вийшов імпозантним та презентабельним. Його фасад та інтер’єри прикрашали вишукані барельєфи й ліпнина, зображення фамільного гербу графської династії.
Крім палацової споруди, на території комплексу будівельники звели об’єкти господарського призначення. Довкола комплексу була впорядкована паркова зона. Відомо, що декілька висаджених того часу дерев височіють у парку і тепер – вони дожили до наших днів.
Що можна побачити всередині?
Під час екскурсій, що проводяться до даного маєтку, туристи мають нагоду милуватися та захоплюватися царственим шиком палацових інтер’єрів.
На першому поверсі погляду відвідувачів відкриваються ряди салонів стилю Людовіка ХVI.
Серед них – вишукана та простора вітальна зала, оформлена в гармонійному поєднанні фону забарвлення слонової кістки з білосніжно-золотистим оздобленням шовкових шпалер. З цього вітального салону, прикрашеного рельєфними елементами ліпнини, є вихід на відкриту терасу.
Наступний салон виконаний у смарагдових тонах. Фішкою його є наявність дверей прихованого монтажу. За ними й дотепер відбуваються ділові зустрічі чиновників найвищого рівня.
Ще одним шикарним приміщенням палацу є салон Червоний, який також називають Музичним. Для декору цього інтер’єру використаний білий каррарський мармур, накладні мідні прикраси та неймовірно багата золочена ліпнина, відповідна неокласичному стилю.
Білий Салон, або Бальний, демонструє стіни, оздоблені в техніці стеко та дзеркала в фігурному бронзову обрамленні, що зображає музичні інструменти.
А в салоні Бірюзовому, або Бенкетному, можна милуватися декором мисливської тематики – його стелю й стіни прикрашають атрибути полювання та риболовства, а також зображення дарів природи. Камін багато оздоблений мармуром та яшмою, а біля нього красується написане олією полотно. Назва цієї прегарної картини, яку обожнювали Потоцькі, – «Натюрморт із квітами та червоним папугою».
Меблювання та предмети вжитку в приміщеннях відповідають моді, стилю й способу життя галицької аристократії на рубежі ХІХ-ХХ століть.
На другому поверсі розташовується ще одинадцять зал, в яких можна оглянути численні експонати творів живопису. Це зібрання вважається однією з найбагатших у Європі колекцій. У ньому представлені роботи художників майже всіх європейських країн: України, Польщі, Чехії, Угорщини, Австрії, Німеччини, Італії, Франції, Іспанії, а також фламандських та голландських живописців Нідерландів.
Жанри полотен також різноманітні – від італійського маньєризму до творив мариністів, та портретистів, натюрмортів і пейзажів.
Найвідомішими митцями пензля, чиї картини потрапили до палацу Потоцьких і представлені увазі екскурсантів, є Тіціан, Франсуа Жерар, Хосе де Рібера, Яколо Цуккі та Жорж де Латур.
Цікаві факти
Можна навести чимало дивних відомостей про відповідний об’єкт старовинного зодчества, багато з яких були зумовлені збігом обставин.
- Графи Потоцькі в минулому столітті до захоплення Львова «совєтами» не тільки постійно не жили в своєму шикарному маєтку, але й навідувалися до свого шикарного маєтку вряди-годи.
- Після виїзду власників палацу за кордон у 1939 у місто Лева, до садиби своїх пращурів не повертався жоден їх нащадок.
- У період 1918-1919 року в приміщенні цієї архітектурної пам’ятки розташовувалася резиденція місії Бартелемі – компанії, що представляла Раду країн Антанти.
- У тому ж 1919 році під час загальноміського свята, програмою якого було авіашоу, один із літаків, що розважав глядачів демонстрацією фігур вищого пілотажу, впав прямісінько на дах палацу. Після цього споруду відновлювали впродовж 12 років.
- Елемент декору у вигляді корони, що прикрашає палацову будівлю, є фамільним гербом її власників.
- Дворову територію біля палацу умисне зробили настільки широкою, щоб на ній могли розминутися одночасно вісім каретних екіпажів.
- Серед дерев, висаджених у парку біля колишньої графської садиби, є дуже рідкісні, нетипові для України представники флори – наприклад, мета-секвоя, яка росте в ньому на центральній алеї й досі.
- Більша частина меблів та картин, що експонуються в галереї палацу, є взірцями зібрань колекціонерів минулого.
- Дубовий паркет і мармурові каміни є оригінальними – вони мають той самий вигляд, що і за часів життя в маєтку графів.
- Експонати картинної галереї другого поверху систематизовані не за жанрами, а за регіонами та країнами: вони демонструють твори представників земель у напрямку «зі сходу на захід». Першими в експозиції розташовані полотна українських художників, останніми – іспанських.
- На території маєтку-музею експонується також парк мініатюр, які зображають копії будівель українських фортець, що знаходяться в різних регіонах нашої держави.
Палац Потоцьких, його двір та приміщення багато разів використовувалися кінематографістами. Цю локацію можна побачити в багатьох фільмах. Найвідомішими стрічками є «д’Артаньян і три мушкетери», «Аташе». «Таємничий щоденник Симона Петлюри» та «Владика Андрій».