З осені 2023 року українська християнська спільнота, зокрема, греко-католики та православні віряни, відзначають нерухомі релігійні свята, багато з яких припадає кінець осені й першу половину зими, за новоюліанським календарем. Такий перехід зумовив зміщення найбільш насиченого святкового періоду на 13 днів – тепер він розпочинається майже на два тижні раніше.
Ця стаття містить список зимових свят, які загалом тривають вісім тижнів, поданий у хронологічному порядку, та розповідає про давні й сучасні традиції їх відзначення.
Листопад: початок циклу святкувань
У цілому відповідний період включає понад півтора десятка традиційних празників, кожен з яких є частинкою унікальної етнічної та сакральної культури нашої нації.
Розпочинається цей сезон в останній місяць осені – відкриває його Свято Введення до храму Пресвятої Богородиці, що припадає на 21 число.
Його сенс – вшанування події першого відведення Діви Марії до церкви. Як розповідає Святе писання, Пресвята Богородиця вперше відвідала храм маленькою дівчинкою, в трирічному віці.
Символ Введення – початок земного служіння Богоматері. Цього світлого дня віряни моляться, звертаючись до Діви Марії з проханням виконати їхні заповітні мрії та сподівання.
Народні прикмети розказують, що такий празник приводить із собою зиму, тобто дає старт до активних приготувань.
Наступним святковим днем вважається Свято великомучениці Катерини. Відзначають його 24 листопада. Центральна постать, що є об’єктом уваги віруючих цього дня – Катерина Олександрійська. Згідно давніх переказів, цією жінкою був зроблений суттєвий внесок у навернення язичників до християнства. Проте така блага просвітницька діяльність стала причиною катувань та смертної кари Святої Катерини.
День вшанування її пам’яті вважають святом дівочої долі. Раніше він вважався традиційним для різноманітних ворожінь дівчат. Ці ритуали незаміжні українки проводили, щоб дізнатися,яке майбутнє готує їм доля.
У минулому таке свято називали «Катериною Санницею». Воно нерідко співпадало з випаданням першого снігу, який ставав приводом для влаштування молоддю веселих катань.
Наступне листопадове святкування (30.11) – День Андрія Первозваного. Євангельське писання повідомляє про нього як про першого учня, покликаного Ісусом, що став проповідником християнства на територіях багатьох країн.
Як свідчить «Повість минулих літ», Андрій Первозваний відомий як покровитель держави Київська Русь. Місце, в якому була збудована наша столиця, Київ, було благословенне цим проповідником. За даними літописних джерел, він передрік зведення цього міста там, де побачив сяйво Божої благодаті.
Існує декілька традиційних обрядів, пов’язаних з відповідним святом:
- проведення гулянь молоді з хороводами, піснями й розповідями історій – Андріївських вечорниць;
- дівоча ворожба – дівчата вдавались до ворожінь, намагаючись дізнатися про своє майбутнє заміжжя й судженого;
- приготування ритуальної пшеничної каші – її називали Андріївською кутею й щедро приправляли маком, медом та горіхами.
Наші пращури на Андрія придивлялися до погоди. Вважалося, що відсутність снігу в цей день передвіщає теплу зиму, а якщо сніговий покрив уже лежав на землі, зима мала бути морозяною й сніжною.
Грудень – кульмінація сезону святкувань
Завершальний місяць року продовжує календар зимових свят. У його перший день відзначають Наума. Християнське вчення позиціонує цього пророка як покровителя науки, розуму та благочинних справ.
Саме тому 1 грудня діти в минулому мали розпочинати навчання. Це вважалося запорукою успішного отримання та засвоєння знань.
У 4-й та 5-й грудневі дня відповідно відзначали свята Варвари та Сави. На Варвари було заведено готувати вареники – їх ліпили дівчата на честь цієї Святої.
Сава, згідно церковного писання, був батьком Святого Миколая.
А День Святого Миколая, що припадає на 6 грудня, вшановує відомого своїми доброчинними діяннями Миколая Чудотворця. Його славетне ім’я овіяне легендами. Розповідають ці сказання про покровительство, яке надавав цей Святий мореплавцям та іншим мандрівникам, про допомогу його бідним і нужденним. А історії про подарунки Миколая діточкам зумовили сучасні традиції відзначення цього релігійного свята взимку.
Згідно його канонів, у цей день вранці чемна й слухняна дитина має знайти під подушкою подарунок, не слухняна – різочку.
9 грудня настає наступний релігійний празник – День Святої Анни. Анну та її чоловіка, праведника Йоакима, християни вважають Богоотцями – батьками Діви Марії, майбутньої Богородиці.
Легенда розповідає, що народження цієї дівчинки подружжям було вимолене. Анна та Йоаким виконали свою дану Господу обітницю віддати дитину на служіння Богу.
Вважається, що Свята Анна є захисницею представниць прекрасної статі, особливо матерів та вагітних.
За минулих часів українські дівчата в цей день традиційно збиралися разом та спільно обговорювали подальші зимові свята – займалися підготовкою до них, прикрашанням осель та приготуванням смаколиків.
12 грудня – день Спиридона, якого ще називають Сонцеворотом. За легендою, відповідний Святий кладе початок збільшенню світлового дня – відганяє зиму, повертаючи сонце «до літа».
Наступний святковий день – вшанування пророка Ігнатія або Гната (20.12). Віряни ще називають його Богоносцем. Якщо вірити біблійній легенді, доля пророкувати йому була послана самим Господом, який обрав цього хлопця, поклавши на нього року. У ту далеку пору Гнат ще був юнаком.
Святвечір, одне з найвизначніших календарно-обрядових свят зимового циклу, ми відзначаємо 24 грудня.
Одним із головних його символів є Віфлеємська зоря – провісниця народження Ісуса Христа. Святвечір має багато традицій, які добре відомі більшості наших співвітчизників:
- родинне застілля – вечеря після появи на небі першої зірки;
- готування до неї 12 пісних страв, культовими серед яких вважаються узвар та кутя (ці символічні наїдки – атрибути достатку, здоров’я, благополуччя та довголіття в сім’ї);
- спільна молитва перед початком ритуальної трапези;
- колядування молоді по хатах – веселі та дзвінкі обрядові пісні-колядки віддавали шану народженню Спасителя, звеличували господарів та слали їм найкращі побажання.
Інша народна символіка, пов’язана з відзначенням Святвечора, – сніп із житніх або пшеничних колосків «дідух», який ставили під іконами на добробут і достаток, а ще часник та сіно. Часник мав відлякувати нечисту силу, а сіно – нагадувати про ясла, в яких народився маленький Ісус.
Наступного дня відзначається Різдво Христове – свято, що має глибокий духовний зміст. У храмах цього дня, 25 грудня, відбувається святкова літургія. А поза ними встановлюються вертепи, якими відтворюється подія народження Господа.
Завершується християнський календар свят на зиму 2025 року Щедрим вечором, який ще називають Маланкою. На думку науковців, що вивчають історію релігії, коріння Маланки має безпосереднє відношення до язичницької віри.
До наших часів дійшла древня легенда про те, що дівчину Маланку викрав підступний змій, але вона була врятована Василем.
А християнські вірування пов’язують це свято, яке символізує радість життя, з іменем Меланії Римлянки – однієї зі святих.
Січень
Перший день року – дата, коли зимові свята релігійні переплітаються з громадськими. Це Новий рік, пора Новорічної коляди та день святого Василя Великого – покровителя землеробства.
Святе писання розповідає про народження цього чоловіка, який присвятив життя служінню Господу, 329 року на території сучасної Туреччини, в Кесарії.
Відомо, що Василь був вихідцем із заможної родини. Батьки подбали про його освіченість, але їхній син прийняв рішення відмовитися від світського життя.
1 січня віряни традиційно відвідують храм. Ще до світанку хлопчики та чоловіки заходять до осель, виконуючи обряд «посівання». Вони сиплять на підлогу жито чи пшеницю, бажаючи господарям добробуту.
Як свідчить народна прикмета, першим гостем, що завітає до хати на Василя, має бути чоловік – тоді в цей дім прийде щастя.
Продовжуються народні новорічні свята Другим Святвечором, який ще називають Голодною Кутею. До неї готують пісні страви.
Коли ритуальна вечеря добігає кінця, заведено скласти всі ложки їдців до спільної миски, а поверх них покласти хлібину на добрий врожай. Цього дня, 5 січня, дозволялися щедрування лише дівчатам.
Третім та завершальним великим календарно-обрядовим святом зимового циклу вважається Йордан, або Водохреща. Відзначають його 6 січня.
Водохреща, яке ще називають Богоявленням, присвячене визначній події хрещення Ісуса Христа. Святе письмо розповідає, що відбулася вона на річці Йордан, коли Спасителю було 30 років. Тоді Ісус був названий Богом-Батьком своїм Сином, а ще Господь побачив Святого Духа. Він спустився до Спасителя, прийнявши подобу голуба.
На думку греко-католиків та православних християн, подіями Водохреща засвідчене таїнство Святої Трійці – Бога-отця в голосі, Божого Сина – у вигляді людини та Святого Духа в образі птаха-голуба. Це свято символізує оновлення й очищення.
Добігає кінця релігійний святковий календар (зима), після 7 січня – свята пророка Івана Хрестителя, або Предтечі. Саме ним був похрещений Ісус в Йордані.
Біблія розповідає про визначну роль Івана Хрестителя як проповідника слова Божого та святого, що готував людей до приходу Месії.
Відома народна приказка «Іван Предтеча бере свята на плечі». Цей образний вислів засвідчує, що сезон зимових святкувань добіг кінця.
Традиції календарно-обрядових свят взимку відіграють для сучасного суспільства українців неабияку роль. Вони є містком, що об’єднує покоління нашого народу, зберігає між ними зв’язок та дозволяє не втратити національну й культурну ідентичність.
