Український вертеп сягає давніх часів і пов’язаний зі становленням театрального мистецтва. Ляльковий театр, що з’явився ще в епоху античності у Стародавній Греції, згодом поширився серед римлян, а з настанням християнської доби вистави здобули популярність у багатьох країнах Європи. У XVI столітті традиція проникла на наші землі, де вони набули особливого колориту. На площах міст розігрували прості й водночас життєрадісні обряди, у яких народ виражав себе своєю рідною мовою.
Особливий внесок у розвиток вертепу зробили бурсаки Києво-Могилянської академії. Ці студенти оживляли біблійні сюжети, поєднуючи роль драматургів, акторів, режисерів і музикантів. Вони самостійно створювали ляльки, декорації й навіть використовували народну музику для супроводу дійства. Їхній приклад наслідували мандрівні трупи артистів, які збагачували традицію.
Що символізує вертеп?
Назва «вертеп» має біблійне походження і позначає печеру, у якій народився Ісус Христос. Уперше цей спектакль згадується в джерелах у 1667 році, а його перші виконавці — мандрівні дяки і бурсаки — заклали основи не лише духовної, а й світської складової мистецтва. Таким чином, він став унікальним явищем культури, яке об’єднало релігійні мотиви з народним гумором і традиціями.
З часом сценічна гра поширилася в різних регіонах України. Їхнє виконання супроводжувалося гостинністю господарів: акторів пригощали смачними стравами або винагороджували монетами. Окремо варто згадати обряди, що стали фрагментом зимових свят, зокрема водіння кози, символізм якого відображає циклічність природи і відродження життя.
Попри численні заборони в часи Російської імперії і Радянського Союзу, урочистість не лише збереглася, а й розвинулася, відображаючи дух і побут народу на різних етапах історії. Сьогодні напередодні Різдва вертеп можна побачити на вулицях міст і сіл. Він постає у вигляді костюмованих вистав, що перегукуються зі столітніми звичаями.
Вертеп як традиція
Народні спадщина й обряди є важливою складовою культури, яка допомагає зберегти національну ідентичність тіа відчути нерозривний зв’язок із власним корінням. Це стає особливо актуальним у складні часи, коли люди опиняються за кордоном чи під тимчасовою окупацією. Традиції різдвяних святкувань завжди були для українців джерелом духовної підтримки і нагадуванням про силу й непохитність їхнього народу
Цьогоріч у святкуванні Різдва українці почали дотримуватися нових канонів. Згідно з дослідженнями соціологів, частина громадян обрала для святкування 25 грудня, і цей показник порівняно з минулим роком зріс до 11%. Водночас більшість (55%) продовжує відзначати 7 січня, а кожен четвертий відзначає обидві дати. Попри зміну дат, торжество залишається незмінними, як і прагнення повернутися до автентичних традицій: виготовлення дідуха, приготування 12 пісних страв і спів старовинних колядок.
Українські звичаї зимових урочистостей тісно пов’язані з календарними обрядами, які символізують перехід природи і людської діяльності з одного стану в інший. Кожне дійство зимового циклу було пронизане сакральністю і підготовкою до нового етапу. Зимове сонцестояння, яке припадає на 20–25 грудня, наші пращури вважали моментом відродження світу, адже дні починали ставати довшими, і це дарувало надію на настання весни.
Святвечір, який передує Різдву, завжди супроводжувався численними святкуваннями. В хатах готували особливі символи: дідуха, який мав стати оберегом родини, і 12 пісних страв. Головним серед них була кутя — страва, що уособлює родючість, багатство і злагоду. Напередодні святкового вечора вся родина збиралася за одним столом, щоб примиритися, згадати померлих і подякувати за рік, що минає. Обрядовий хліб, відомий під назвою крачун, випікали зі значенням, адже він символізував достаток і оновлення.
Особливе місце серед зимових звичаїв займали традиційні колядки для вертепу. Ці пісні, що звучали від Святвечора до Водохреща, несли в собі радість і прославляли народження нового світу. У текстах найдавніших пісень згадувалися сонце, зорі і інші космічні образи, які символізували порядок і гармонію. Щедрівки, які співали під час Маланки, мали більше побажань врожаю й багатства, адже їх коріння тісно пов’язане з весняними обрядами.
Не менш важливим елементом святкування був — народний спектакль, який поєднував духовне і світське. Драма мала дві частини: канонічну, що розповідала біблійну історію народження Ісуса, і побутову, наповнену комічними сценами з повсякденного життя. Сценічна скриня з ляльками ставала символом поєднання небесного і земного, а гра акторів дарувала людям радість і нагадувала про важливість добрих вчинків.
Сьогодні багато українців свідомо повертаються до автентичних традицій. Виготовлення солом’яних павуків, спів обрядових пісень, колядування й щедрування стали не лише складовою застілля, а й символом єднання. Через ці звичаї українці відчувають свою приналежність до багатовікової культури, яка є джерелом сили та гордості.
Скільки персонажів у вертепі?
Українці швидко захопилися цим мистецтвом. Імпровізовані сценки на основі побутових ситуацій стали невід’ємною складовою святкувань, особливо під час Різдвяних свят. Дійовими особами були як біблійні персонажі — Ангел, Пастушки, Три Царі, так і герої народного епосу — Козак, Чорт, Смерть. Головним антагоністом часто виступав Цар Ірод, сюжет про загибель якого мав глибокий символізм.
Особливу роль у організації вертепу відігравала його двоповерхова сцена. На верхньому ярусі відтворювали сакральні події, зокрема поклоніння волхвів новонародженому Ісусу. Нижній сегмент слугував для жартівливих, побутових сценок, у яких зображали селян, торговців, циганок і навіть шляхтичів. Гра акторів супроводжувалася співами, жвавими діалогами і зміною інтонацій, що створювало унікальну атмосферу.
Кожен компонент дійства мав своє оздоблення. «Небо» прикрашали блакитним папером, тканиною чи малюнками на біблійну тематику. На сцені, присвяченій земному життю, використовували яскраві кольорові елементи, а персонажі носили одяг, який відповідав тодішнім уявленням про богатство. Біблійні персонажі вирізнялися урочистістю вбрання, тоді як герої народних сцен були одягнені у святковий народний одяг.
Звичай дотримувався своїх канонів і мав чітко визначений набір героїв. У сакральній частині були волхви, Ірод, Рахіль, Чорт, Смерть і солдати, які залишалися незмінними протягом століть. Народна частина відзначалася більшою гнучкістю. Її персонажі змінювалися залежно від місцевих традицій і часу. Там діяли дід і баба, коза, козак, цигани, шинкар і навіть шляхтичі. Образи підкреслювали через їхню зовнішність, діалекти і характерну поведінку. Головним позитивним героєм завжди виступав козак, який символізував силу і справедливість.
Сюжети не обмежувалися біблійними переказами. Народна частина часто містила сатиричні сцени, які висміювали соціальні проблеми або життєві ситуації. Наприклад, сцени із циганами, шинкарями чи солдатами були джерелом комічного ефекту, водночас порушуючи важливі для громади питання.
Історія виникнення вертепу
Історія виникнення театру — це яскравий приклад культурного злиття, яке формувалося протягом століть. Кожен народний звичай чи традиція є відображенням глибоких історичних пластів, які злилися в єдиний культурний код. Обряд, як театральне явище, став важливою складовою нашої національної спадщини, формуючи унікальну культуру, яка вплинула на розвиток сучасного мистецтва.
Корені мистецтва сягають античної Греції, зокрема театру на честь Діоніса, бога радощів і вина. Ці дійства супроводжувалися музикою, танцями і сценічними імпровізаціями, що заклали основи для подальшого розвитку театру в Європі. У подальші століття мистецтво зазнало впливу візантійських іконографічних образів, середньовічних містерій Західної Європи, а також польської шопки і білоруської батлейки.
Вертеп як театральний жанр вперше з’явився на наших землях наприкінці XVI століття, про що згадували Іван Франко та Михайло Возняк. За припущеннями дослідників, він міг потрапити до України з Польщі або Чехії. Уже в XVII столітті він набув значного поширення, ставши традиційною розвагою на Різдвяні свята. На 1667 рік припадає перша документальна згадка про різдвяні вистави, хоча деякі джерела подають інші дати, наприклад, 1591 або 1639 роки.
Основою для вистав слугувала двоярусна конструкція, яка розділяла сцени на духовні і побутові сегменти. На верхньому ярусі відтворювали біблійні сюжети, зокрема історію народження Ісуса Христа. Нижній рівень оживляв картини повсякденного життя: селяни, запорожці, торговці і інші персонажі вели жартівливі діалоги, танцювали і співали. У цьому поєднанні сакрального і світського спектакль віддзеркалював багатогранність культури.
Різдвяний вертеп вирізнявся особливою архітектурою скриньки, що дозволяла одночасно показувати сцени духовного і буденного змісту. Іван Франко підкреслював, що ця унікальність відрізняла українську постановку від польської шопки, де всі події розгорталися на одній сцені. Мистецтво мало власну оригінальність, хоча її текст часто базувався на спільних для Європи шаблонах.
Важливу роль у розвитку відіграли братські школи і єзуїтські колегіуми, де ставили шкільні драми на релігійні сюжети. Шкільна драма і вертеп мали спільні корені, проте відрізнялися деталями: якщо автори шкільних вистав прагнули досягти максимальної реалістичності, то спектакль зберігав певну умовність і декоративність у зображенні біблійних подій.
Традиція поступово поширилася на селах і міських площах. Актори демонстрували майстерність у виконанні різних ролей, використовуючи маски, костюми і інструменти троїстих музик. Навіть заборони, що накладалися на культуру в часи імперських і радянських утисків, не змогли знищити традицію. ЇЇ популярність пережила століття, зберігаючи автентичність і водночас адаптуючись до нових умов.
Занепад традиційного вертепу розпочався в другій половині XIX століття, а з приходом радянської влади ця форма сценічної гри опинилася під забороною. Попри це, спроби відродити його не припинялися. У ХХ столітті деякі колективи намагалися повернути його на сцену, зокрема у Харкові і Києві. Сучасні вистави, хоч і переосмислені, продовжують зберігати дух традицій.
Сьогодні традиційні українські колядки для вертепу залишаються невід’ємною складовою різдвяних свят в Україні. Дійства поєднують традиційний дух із сучасними елементами, відображаючи живий зв’язок між минулим і теперішнім. Мистецтво, яке виникло на зламі епох і культур, стало символом стійкості і творчого потенціалу народу.
Значення вертепу
Різдвяні свята в Україні важко уявити без колоритних обрядів, які збереглися з давніх часів. Однією з найважливіших складових святкувань є театралізоване дійство, що символізує народження Ісуса Христа і супроводжується яскравими сценами із життя. Ця традиція сягає корінням XVII століття, а її перша писемна згадка датується 1666 роком. Поступово вона набула популярності, особливо в XVIII столітті, і стала невід’ємною частиною зимової атмосфери.
Перші постановки були невеликими переносними конструкціями, що нагадували скриньку, обклеєну яскравим папером. У такому ящику за допомогою ляльок, прикріплених до осей, розігрували вистави. Конструкція мала два рівні, які символізували “небо” та “землю”. На верхньому ярусі розігрували біблійні сцени, присвячені народженню Спасителя, а на нижньому відображали буденні ситуації, сповнені комічності та алегорій, де основною темою залишалося протистояння Добра і Зла.
У класичному вигляді драма поділялася на дві частини. Перша мала сакральний зміст і відтворювала релігійні сюжети, зокрема поклоніння волхвів немовляті Ісусу чи переслідування царя Ірода. Ця частина вирізнялася сталістю тексту і використовувала “книжкову” мову. Натомість друга частина мала світський характер і змінювалася залежно від часу, місцевих традицій і творчого підходу виконавців. Герої цієї частини були тісно пов’язані з народними уявленнями і побутом: тут з’являлися діди, баби, коза, шляхтичі, цигани, а також козак і москаль. Кожен персонаж мав яскраво виражену індивідуальність, яку підкреслювали костюми, мова й манера поведінки.
Особливим символом завжди залишалася різдвяна зірка, яку зазвичай носив хлопчик. Цей атрибут вважали уособленням радості і щастя, адже він сповіщав про народження Христа. Згодом сценічна гра із невеликого лялькового формату трансформувалася у масштабні вистави з багатьма учасниками, де кожен регіон додавав свої унікальні риси.
Сьогодні вертеп у сучасності знову набуває популярності. Традиція, яка протягом певного часу занепадала, активно відроджується і вплітається в сучасні різдвяні святкування. Лялькові дійства дарують людям радість і нагадують про значущість української культурної спадщини.
Більше цікавої інформації про історію та традиції в Україні читайте на нашому порталі.